Для батьків

                                       

ЩО РОБИТИ?

Словами не можна описати, як це боляче, коли твоя дитина приходить зі школи вся в сльозах, але не менш важко, коли дити­на весела і щебече, як пташка, а ось учитель щоразу робить їй зауваження, і ці зауваження здебільшого справедливі.

«Бився, крутився на уроці, грубо розмовляв зі старшим» — нікому не хочеться почути таке про свою дитину. Проте що роби­ти, якщо ви все ж таки почули?

Перш за все — не зневірятися і не ставити на собі й на дити­ні тавро «невдаха». «Шкільні хулігани» — це нерідко діти, які відзначаються сильними емоціями, хорошою уявою, активною життєвою позицією, твердою волею. Вони можуть багато чого досягнути в житті, якщо тільки навчаться використовувати свою енергію з мирними намірами. При цьому також часто це — діти із заниженою самооцінкою, тому що вони постійно чують докори і погрози, а кожна невміла спроба вирватися із замкненого кола загального несхвалення тільки додає їм неприємностей. Цим дітям як повітря необхідні любов і дієва допомога.

Що ж ви можете зробити?

 1. Поговорити з дитиною про її почуття. Як правило, якщо ви після чергової «пригоди» запитаєте у дитини: «Як же це відбулося? Чому ти так учинив?» — ви не почуєте нічого виразного у від­повідь. Просто для дитини все відбулося дуже швидко. Вона почала діяти, не усвідомивши до кінця, що відбувається. Тому вам потрібно повернутися до цього моменту і допомогти дити­ні усвідомити ті емоції, які штовхнули її на поганий вчинок: «Ти, напевно, дуже розсердився», «Ти злякалася і не знала, як повестися», «Тобі було дуже нудно і хотілося якось себе роз­важити». Дайте дитині висловитися, хай розповість про те, що вона пережила. Наприклад, якщо семирічна дівчинка схопила на уроці зошит сусідки по парті та розірвала його на шматки, спершу повірте їй, коли вона розповідає, як сусідка її дражни­ла. Цілком імовірно, що так і було, а ваша довіра та підтримка потрібні дитині, щоб самій засудити свою поведінку.

2.    Розставити межі. «Ти маєш право злитися, якщо тебе драж­нять. Але рвати чужий зошит — дуже безглуздо. Якщо твоя сусідка ніяк не бажала дати тобі спокій, ти мала підняти руку і попросити вчительку вас розсадити».

3.    Поговорити з дитиною про почуття інших. Можливо, ця дівчин­ка теж чимось засмучена. Коли людина засмучена, вона часто завдає неприємності іншим. Це дуже погано, але не всі люди можуть помітити це й зупинитися. Швидше за все, для вашої дитини почуття інших людей — це «терра інкогніта». У віці 6—9 років багато дітей ще не «виросли» з природного дитячого егоцентризму. Проте якщо ви демонструєте дитині приклад того, як можна розуміти причини вчинків інших людей і про­щати їх, ви допомагаєте їй дорослішати.

4.    Допомогти дитині розумітися зі скривдженим і вибачитись, а також захистити свої права. «Пробач мене, що я порвала твій зошит. Ось тобі новий. Але й ти, будь ласка, не дражни мене більше. Я не хочу, щоб ми весь час сварилися».

5.    Стежити за шкільними успіхами дитини. Замкнене коло: «дві­єчник — хуліган» — найгірше, що може трапитися з дитиною в початковій школі. Наслідки цього ви й дитина можете потім розплутувати все життя.

6.    Схвалювати дружбу дитини з однокласниками.

7.    Контролювати поведінку дитини, коли ви разом (домовтеся про умовний знак, який ви можете подати дитині, якщо відчуєте, що вона чинить погано).

8.   Звертати увагу дитини на наслідки її вчинків. «Бачиш, коли ти не можеш себе стримати, ти кривдиш своїх друзів. Так ти ризикуєш зовсім втратити їх». Якщо дитина відповість: «Ну й гаразд! Не дуже й хотілося!», спокійно заперечте: «Неправда. У тобі зараз говорить образа. Я бачу, як тобі подобається грати з Іванком. Просто ти боїшся його втратити. Але ти можеш вибачитися і виправити становище».

9.   Дати дитині хороший приклад. Розповідайте їй про те, як ви з успіхом виходили з важких ситуацій. «Знаєш, сьогодні в авто­бусі одна жінка на мене накричала. їй здавалося, що я невдало стою і займаю забагато місця. А я їй відповіла: «„А уявіть, що я — дитячий хірург та їду в лікарню, щоб робити операцію. Як ви вважаєте, чи варто на мене кричати або можна ввічливо попросити посунутися?" І вона просто не знала, що сказати».

10.Помічати і підтримувати успіхи дитини в здобутті самоконтролю, навіть якщо ці успіхи незначні. «Ти, здається, дійсно розсер­дився на того хлопчика. Але ти не почав битися, ламати речі, штовхати собаку. Молодець. Звичайно, не слід було й лаятися. Але всьому свій час. Коли ти трохи ще подорослішаєш, ти навчишся висловлювати свій гнів увічливими словами, і тоді твій кривдник все-таки прислухається до тебе».

11.Помічати й заохочувати будь-які успіхи дитини, щоб підтриму­вати її самооцінку на високому рівні.

12.Проводити багато часу з дитиною, демонструвати їй свою любов ласкою, спілкуванням, емоційною підтримкою. Дуже часто агресія — це наслідок відчуття самотності та безвиході. Виявляючи агресію, дитина намагається привернути увагу батьків, нехай навіть негативну.

13.Звертатися по допомогу до фахівців, якщо самі перебуваєте у важкій ситуації. Наприклад, дитина важко переживає розлу­чення батьків, тому її поведінка стрімко погіршується. Мама переживає сильне почуття провини, тому що «позбавила дитину батька», одночасно зростає її роздратування, їй зда­ється, що дитина поводиться так «навмисне», щоб «покарати її». При цьому в глибині душі вона почувається зневіреною та безпорадною і хоче, щоб від неї «нарешті всі відчепилися». Зазвичай, в такому стані вона мало чим зможе допомогти своєму синові — вона сама потребує допомоги.

Як навчитися «ковтати бридку жабку» та «їсти велетенського слона»
Вміння, які знадобляться кожному!

Поради для вчителів та батьків, які допоможуть навчити дітей правильно розподіляти час та без надмірних зусиль виконувати завдання, які на перший погляд здаються надто складними.

Чи багато школярів із нетерпінням очікують на початок нового навчального року? А у кого з них залишається бажання відвідувати уроки, наприклад, місяць потому? Ймовірно, показник буде не надто високим, особливо серед учнів середніх та старших класів. Чому так?

Навчання – це завжди зусилля, складнощі та перепони, які треба долати щодня: вивчення складних формул, прочитання великого літературного твору в короткий термін, опанування логіки історичних дат тощо. І це нормально, без зусиль не буде розвитку! Однак, як правило, чим більше складних завдань, тим менше бажання їх виконувати.

Отже, з початком нового навчального року перед вчителями та батьками постають важливі завдання – не лише надати певний об'єм знань, розвивати творче мислення, а й навчити дітей вчитися, щодня долаючи великі й малі перепони на шляху особистого розвитку.  

Пропонуємо два прийоми-технології, які допоможуть навчитися самодисципліні та допоможуть з легкістю виконувати складні завдання.

«Ковтнути жабку» та бути щасливим

Якось Марк Твен сказав, що, якщо щоранку з'їдати жабу, то весь наступний день промине для вас із щасливою думкою про те, що найгірші речі, які могли б статися протягом дня, вже позаду. У американців й досі є сталий вираз – «з'їсти жабку». Що це означає? Під «жабкою» мається на увазі щось неприємне, що потрібно швидко зробити, і забути про це.

Погодьтеся, «з'їсти жабку» – це найважливіша навичка, яка знадобиться кожному. Адже у всіх бувають моменти, коли щось з певних причин надзвичайно не хочеться робити: готуватися до уроків, робити хатні справи, кудись їхати, з кимось говорити по телефону тощо. 

Звісно, можна безкінечно відкладати це на «потім», при цьому постійно думаючи, що залишилася робота, яку вкрай потрібно виконати, а не хочеться. Проте можна швидко «ковтнути бридку жабку» та забути про неї.

Принцип: Запропонуйте власній дитині чи своїм учням провести експеримент: протягом декількох днів записувати всі справи, які потрібно зробити за день (домашнє завдання з декількох предметів, певні хатні справи, доручення від вчителів чи батьків тощо). Після цього зі списку виділити саме ті завдання, які треба терміново виконати, але вкрай не хочеться.

Запропонуйте виконання завдань на день 2 способами:

• виконати в першу чергу те, що потрібно, але не хочеться, а потім всі інші завдання;
• відкладати до останнього ті завдання, які немає бажання робити, зробивши все зі складеного списку.

Рефлексія: Обговоріть, у якому випадку легше було виконати всі завдання зі списку. Запропонуйте висловити припущення, чому саме так.

Нагадайте, що «Ковтати жабку» важливо вчасно і якомога швидше, не розтягуючи «задоволення», це допоможе уникнути прокрастинації. Адже відкладай – не відкладай, а зробити певну роботу доведеться, тож краще виконати справу якнайшвидше і більше не думати про це!

«З'їсти слона по шматочках»

«З'їсти слона по шматочках» – означає виконати якусь велику важку справу маленькими частинками. Буває так: дивишся на об'єм звітних паперів на рік – і мурашки по шкірі. Однак варто лише почати – і робота піде сама собою, крок за кроком – долаємо весь обсяг, навіть якщо робота нас спочатку дуже лякала.

У кожного школяра ціла купа таких «слонів»: довгий вірш, таблиця множення, складні тригонометричні формули, великий за обсягом роман на кшталт «Війни і миру». Всіх цих «слонів» можна поглинати та засвоювати потроху, однак потрібна систематична праця щодня! І тоді через певний час той самий «слон» стає все меншим і меншим. І зрештою від нього не залишається зовсім нічого!

Принцип: Запропонуйте дітям розбити виконання складного завдання та певні прості етапи, виконати кожен з яких вони точно зможуть. Іншими словами, запропонуйте скласти певний розклад-«меню» поїдання «слона».

Можна це робити 2 способами:

• Планомірне «поїдання слона від хобота до хвоста»: це поетапне виконання певної роботи від початку до кінця. Наприклад, написання твору від заголовку до висновків.
• Метод «швейцарського сиру»: поїдання відбувається в довільному порядку, починаючи з легких, «смачних» шматочків. Дірки в сирі «прогризають» доти, поки нічого, окрім дірок не залишиться.

Рефлексія: Обговоріть, наскільки простіше було вирішувати складне завдання, розбивши його на частинки. Поясніть, що навіть найскладніше завдання можна виконати, головне – намітити план з нескладних для виконання пунктів та зробити перший крок!

---

Часто школярам будь-якого віку чи навіть дорослим простіше не зробити, ніж зробити, оскільки вони не мають уявлення про те, з якого боку підступитися до вирішення проблеми. Саме тому надзвичайно важливо навчити дітей «їсти» свою «жабку» та «слона по шматочках».Поради для вчителів та батьків, які допоможуть навчити дітей правильно розподіляти час та без надмірних зусиль виконувати завдання, які на перший погляд здаються надто складними.

Чи багато школярів із нетерпінням очікують на початок нового навчального року? А у кого з них залишається бажання відвідувати уроки, наприклад, місяць потому? Ймовірно, показник буде не надто високим, особливо серед учнів середніх та старших класів. Чому так?

Навчання – це завжди зусилля, складнощі та перепони, які треба долати щодня: вивчення складних формул, прочитання великого літературного твору в короткий термін, опанування логіки історичних дат тощо. І це нормально, без зусиль не буде розвитку! Однак, як правило, чим більше складних завдань, тим менше бажання їх виконувати.

Отже, з початком нового навчального року перед вчителями та батьками постають важливі завдання – не лише надати певний об'єм знань, розвивати творче мислення, а й навчити дітей вчитися, щодня долаючи великі й малі перепони на шляху особистого розвитку.  

Пропонуємо два прийоми-технології, які допоможуть навчитися самодисципліні та допоможуть з легкістю виконувати складні завдання.

«Ковтнути жабку» та бути щасливим

Якось Марк Твен сказав, що, якщо щоранку з'їдати жабу, то весь наступний день промине для вас із щасливою думкою про те, що найгірші речі, які могли б статися протягом дня, вже позаду. У американців й досі є сталий вираз – «з'їсти жабку». Що це означає? Під «жабкою» мається на увазі щось неприємне, що потрібно швидко зробити, і забути про це.

Погодьтеся, «з'їсти жабку» – це найважливіша навичка, яка знадобиться кожному. Адже у всіх бувають моменти, коли щось з певних причин надзвичайно не хочеться робити: готуватися до уроків, робити хатні справи, кудись їхати, з кимось говорити по телефону тощо. 

Звісно, можна безкінечно відкладати це на «потім», при цьому постійно думаючи, що залишилася робота, яку вкрай потрібно виконати, а не хочеться. Проте можна швидко «ковтнути бридку жабку» та забути про неї.

Принцип: Запропонуйте власній дитині чи своїм учням провести експеримент: протягом декількох днів записувати всі справи, які потрібно зробити за день (домашнє завдання з декількох предметів, певні хатні справи, доручення від вчителів чи батьків тощо). Після цього зі списку виділити саме ті завдання, які треба терміново виконати, але вкрай не хочеться.

Запропонуйте виконання завдань на день 2 способами:

• виконати в першу чергу те, що потрібно, але не хочеться, а потім всі інші завдання;
• відкладати до останнього ті завдання, які немає бажання робити, зробивши все зі складеного списку.

Рефлексія: Обговоріть, у якому випадку легше було виконати всі завдання зі списку. Запропонуйте висловити припущення, чому саме так.

Нагадайте, що «Ковтати жабку» важливо вчасно і якомога швидше, не розтягуючи «задоволення», це допоможе уникнути прокрастинації. Адже відкладай – не відкладай, а зробити певну роботу доведеться, тож краще виконати справу якнайшвидше і більше не думати про це!

«З'їсти слона по шматочках»

«З'їсти слона по шматочках» – означає виконати якусь велику важку справу маленькими частинками. Буває так: дивишся на об'єм звітних паперів на рік – і мурашки по шкірі. Однак варто лише почати – і робота піде сама собою, крок за кроком – долаємо весь обсяг, навіть якщо робота нас спочатку дуже лякала.

У кожного школяра ціла купа таких «слонів»: довгий вірш, таблиця множення, складні тригонометричні формули, великий за обсягом роман на кшталт «Війни і миру». Всіх цих «слонів» можна поглинати та засвоювати потроху, однак потрібна систематична праця щодня! І тоді через певний час той самий «слон» стає все меншим і меншим. І зрештою від нього не залишається зовсім нічого!

Принцип: Запропонуйте дітям розбити виконання складного завдання та певні прості етапи, виконати кожен з яких вони точно зможуть. Іншими словами, запропонуйте скласти певний розклад-«меню» поїдання «слона».

Можна це робити 2 способами:

• Планомірне «поїдання слона від хобота до хвоста»: це поетапне виконання певної роботи від початку до кінця. Наприклад, написання твору від заголовку до висновків.
• Метод «швейцарського сиру»: поїдання відбувається в довільному порядку, починаючи з легких, «смачних» шматочків. Дірки в сирі «прогризають» доти, поки нічого, окрім дірок не залишиться.

Рефлексія: Обговоріть, наскільки простіше було вирішувати складне завдання, розбивши його на частинки. Поясніть, що навіть найскладніше завдання можна виконати, головне – намітити план з нескладних для виконання пунктів та зробити перший крок!

---

Часто школярам будь-якого віку чи навіть дорослим простіше не зробити, ніж зробити, оскільки вони не мають уявлення про те, з якого боку підступитися до вирішення проблеми. Саме тому надзвичайно важливо навчити дітей «їсти» свою «жабку» та «слона по шматочках».

Чому діти брешуть та що з цим робити?

Розглядаємо причини, наслідки та способи боротьби з дитячою звичкою говорити неправду.

Батьків, педагогів часто мучить питання – чому дитина бреше? Що її до цього спонукає? Часто дитяча брехня захоплює дорослих зненацька.

Діти брешуть з тих же причин, що і дорослі: аби їх прийняли у компанії, аби отримати увагу, певний статус, завдати комусь болю, чи через страх наслідків викриття неправди.

Та брехня може стати поганою звичкою, бо діти ще не розуміють значення правди так, як її розуміють дорослі. Давайте разом розбиратися, чому ж діти брешуть.

1. Фантазія – не брехня

Один різновид брехні – це видавання бажаного за дійсне. Дитина може розказувати про поїздку в якесь цікаве місце, де вона ніколи не бувала, але хотіла потрапити. Інша дитина може повірити, дорослий, який знає правду, замислиться над тим, що стало поштовхом для такої поведінки. А діти створюють власну реальність, знаючи, що у них точно є вдячні слухачі.

Корисні підказки. Правда чи брехня?

Як стверджують психологи, цей етап мине в 7-9 років, бо в цей період образне мислення знижується, а однолітки стають менш довірливими. Використайте цей період для навчання. Якщо ви почули відверту брехню від дитини, будьте обережні у словах. Не опускайтесь до образ чи звинувачень, покажіть, що ви знаєте про брехню, але не сердитесь. Дитина так само вчиться, що не потрібно брехати. Якщо брехня є результатом прихованих бажань, поговоріть про те, як ці бажання втілити в життя.

Що стосується дошкільнят, вони часто не можуть чи не хочуть відрізняти правду від брехні. Для них Білосніжка, трансформери чи ніндзяго – реальні персонажі, які десь існують. До семи років не варто очікувати від дитини вміння відрізняти правду від фантазії. І не знищте в дитині потяг до фантазування, можливо, ви лишаєте світ без визначного письменника.

2. Вигадані персонажі як елемент реальності

«Хто розлив сік? Це зробило тигреня Макс, воно заходило в гості» – щось подібне можна почути від дошкільняти, адже вигадані персонажі для них так само реальні, як і живі люди. Їм подобається жити у власному світі. Цінуйте уяву дитини та насолоджуйтесь цим етапом, розвивайте дитячу фантазію (і свою власну). Дорослі часто вважають, що важливо, аби все спиралось на реальність, але це не завжди має сенс. Світ дітей – це не тільки те, що є насправді. Вони вигадують, бо це інколи допомагає впоратися з реальним світом, з цими дорослими реаліями, які так складно контролювати.

Якщо ви помітили, що дитина звинувачує уявного друга, запитайте про деталі. Так ви швидше дізнаєтесь правду. Разом з тим запитайте себе, чому малюк хоче, аби ви думали, що він цього не робив. Можливо, ви надто бурхливо реагуєте на різні ситуації?

3. Бажання порадувати

Діти часто брешуть, бо хочуть порадувати батьків. Якщо у них з’явиться відчуття, що сказане викликає позитивні емоції в оточуючих, то неправда вже не вважатиметься за чимось поганим. Вони часто роблять вибір на користь формування гарного враження зараз, забуваючи, що потім, коли брехня розкриється, ймовірніше за все буде покарання. Дитина робить це без злого умислу, бо хоче, щоб мама просто посміхнулась та сказала «дякую». З часом прийде розуміння, що така тактика не спрацьовує, тому потрібно відразу говорити правду, а ще краще – виконувати прохання.

4. Страх від очікування наслідків

Діти бояться бути покараними, тому брешуть. Страх стирає відчуття провини за сказану неправду. Особливо це актуально для родин, де практикують тілесне чи моральне покарання за провину. Діти, які бояться кари, скажуть усе, аби уникнути її.

Підозрюючи щось неладне, просто скажіть: «Обіцяю, що не буду сердитися за поганий вчинок». І дотримуйтеся свого слова, адже дитина вам довіриться. Слухайте спокійно, запитайте, чому так трапилось, і допоможіть виправити ситуацію. Поясніть, що ви можете розлютитися на брехню, а не на помилку. Кращий спосіб позбавити дитину звички обманювати – підтримувати, коли вона говорить правду.

5. Усвідомлена брехня

У певний момент періодична брехня може перетворитися на звичку. Дитина хоче надурити, її стосунки з оточуючими будуються на брехні. Основна причина такої поведінки – невдоволеність реальним життям та постійні побоювання реакції батьків (зазвичай малечу не хвалять у жодному випадку). Діти брешуть тому, що їх навчили, що вони погані. Найчастіше дитина бреше не тільки оточуючим, але й собі, і починає жити у власному вигаданому світі. У цьому випадку допоможе консультація сімейного психолога, бо потрібно, аби й батьки переглянули власну поведінку.

6. Бажання справити краще враження

Діти брешуть, бо хочуть справити враження на інших. Наприклад, син розкаже друзям, що на змаганнях пробіг швидше за інших, а донька розкаже батькам, що з математики отримала 12 балів, правда, вчителька записала їх у свій блокнот, а не в щоденник. Часто це відбувається задля маскування невпевненості. Спроба бути краще за своїх однолітків може стати причиною відвертої брехні чи перебільшеної правди.

Якщо ви спостерігаєте, що дитина бреше, аби справити враження на інших, попрацюйте над її самооцінкою. Та спершу поговоріть, до чого може призвести подібна поведінка. Також допоможіть налагодити контакт з однолітками без брехні. Хваліть за зусилля, а не за результат.

Що можуть зробити батьки та вчителі

Передусім важливо зрозуміти причину брехні. Немає жорстких рекомендацій, які стануть панацеєю в усіх випадках, проте є загальні рекомендації:

1. Якщо це брехня через брак уваги, то можна не робити акценти на ситуації, а одразу перейти до нейтралізації першопричини проблеми. Починайте працювати над підвищенням самооцінки дитини, спілкуйтеся з нею, покажіть її значущість.

2. Коли ситуація ускладнилась, але не є критичною, зробіть зауваження, типу: «Твоя розповідь звучить, наче казка. Може, ти розкажеш мені, що відбулося насправді?». У такий спосіб ви можете звернути увагу на поведінку дитини і спонукати її казати правду.

3. Серйозну проблему потрібно вирішувати більш радикально. Це актуально передусім для школярів старше 10 років. Дайте зрозуміти дитині, що брехня може призвести до поганих наслідків чи незначного покарання (не користуватися ґаджетами, не отримати частину кишенькових коштів тощо). Системна чи серйозна брехня тягне за собою більш серйозні покарання.

5. Влаштовуйте перевірку правдою. Якщо у класі трапилась якась оказія, і ви знаєте, хто винуватець, дайте можливість сказати правду, навіть якщо спершу була озвучена відверта брехня. Ефективно діє фраза: «Я вийду на 10 хвилин, а потім повернусь, аби озвучити те саме запитання. Якщо ви скажете правду, то проблем у вас не буде».

6. Налаштуйте дитину, нагадавши, що ніхто не ідеальний, всі помиляються. Але кожен може виправитися, зробивши вибір на користь правди.

7. Враховуйте особливості кожної дитини. Наприклад, учень з синдромом дефіциту уваги схильний до імпульсивних відповідей, які схожі на брехню. Дайте йому додатковий час, аби вони могли сформулювати нормальну відповідь. Така імпульсивність заважатиме і вдома, й у школі. Коли це стало перепоною навчанню, разом виробляйте повільніший темп роботи.

Також психологи рекомендують будувати довірливі відносини. Особливо актуально це у спілкуванні з підлітками. Чим старша дитина, тим гірші наслідки можуть бути у гіпотетичної брехні. Наприклад, ви знаєте, що ваш син чи донька пішли на день народження друга. І ви здогадуєтесь, що там буде алкоголь, хоча вас запевняли, що всі питимуть солодку воду. Уявіть, що підлітки пили спиртне і комусь стало погано, чи вони втрапили в халепу. У цій ситуації ви хотіли, аби дитина зателефонувала і попросила про допомогу, чи збрехала, лякаючись покарання? Побудова довірливих відносин вимагає часу, тому варто «починати з учора».

Чого робити не варто

Не називайте дитину брехуном, це жахлива помилка. Ця проста фраза може травмувати та мати погані наслідки. Якою б не була мотивація першої брехні, наступного разу в голові буде думка: «Мама все одно не повірить мені, навіщо говорити правду?». Це спричинить погіршення емоційного стану та може породити серйозні комплекси.

Це основне правило. З будь-якою ситуацією можна впоратися, варто приділити більше уваги дитині, адже у кожної неправди є своя причина, і дорослі мають її знайти, аби у майбутньому таке не повторилось.

Кейси до номінації «Життєві ситуації»

+